Вокалістка гурту “Troye Zillia” - про пісню зі звуками космосу, концерт у темряві та попит на сучасну бандуру

Кореспондент 032.ua дізнався про діяльність музичного гурту “Troye Zillia” зі Львова та Львівський фестиваль бандури


Із 7 по 11 листопада у Львові вже вдруге відбудеться фестиваль сучасної бандури - Lviv Bandur Fest 2018. З цієї нагоди, кореспондент сайту 032.ua поспілкувався з арт-директоркою фестивалю Анастасією Войтюк, яка також є вокалісткою і бандуристкою гурту “Troye Zillia”.

(Фото: Артур Шрамко)

Досьє:

Troye Zillia” - львівський арт-фольк гурт, що сформувався у 2014 році. Учасники: Анастасія Войтюк – вокал, бандура, малі інструменти; Станіслав Кириллов – різноманітна перкусія; Віталій Маранчук - клавіші. Музиканти вже випустили два повноцінних альбоми: LP „In Ukrainian”, LP “Paradise Birds”, уже невдовзі шанувальники зможуть оцінити третій - LP “Flora & Fauna”.

Анастасіє, розкажіть, як так вийшло, що ви троє зустрілись і вирішили грати музику разом?

Ми були знайомі з різних середовищ і грали в інших проектах. У якийсь момент ми зрозуміли, що це гарна ідея - почати компактний проект, де є троє людей. Як ми собі жартуємо, “Troye Zillia” має президента, прем’єра і міністра оборони - це солістка-вокалістка-бандуристка, барабанщик і клавішник. Чому я жартую про ці державні посади? Оскільки нас троє, то кожен учасник гурту дуже важливий.

Більшість людей, і музикантів, зокрема, відносять бандуру до чогось традиційного, мовляв, це наш символ України і нехай він залишиться символом, який гарно виглядає на малюнках, але коли купуємо квитки на концерт, то не на бандурний. У людей є враження, що бандура - це щось “страшне” і “Troye Zillia” цей стереотип руйнує вже чотири роки. Як гурт, ми самі заходимо на український музичний ринок і розуміємо, що треба збирати навколо себе людей з подібними цінностями,які потім слід транслювати в суспільство.

(Фото: Тарас Атаманів)

Знаю, що склад гурту змінювався...

Ми зі Станіславом постійні учасники “Troye Zillia”, але у нас часто змінюються клавішники. Це не секрет, що багато музикантів з України їдуть за кордон, і “Troye Zillia” пережило це на собі. Фактично, усі наші учасники поїхали в різні куточки світу - Англію, Німеччину, Китай, США. Люди шукають заробітку, розвитку… Оскільки клавішники - це універсальні музиканти, які можуть грати в різних стилях, вони зі Львова тікають. Час від часу повертаються, але таке питання стоїть у всіх музичних гуртів України, бо це - українська реальність.

Зараз із нами вже 5 місяців грає клавішник Віталій Маранчук. Хоча, ми жартували,що ніколи нікого з гурту не виганяємо. Мабуть, колись можна буде зробити бенефіс клавішників “Troye Zillia”, а зараз виходить наш новий альбом “Flora & Fauna”, де запрезентовані четверо наших клавішників. І ми з того тішимось.

Ви часто експериментуєте і долучаєте до гурту непостійних музикантів на якісь проекти...

Так, із прекрасним кларнетистом Леонідом Дробченком ми записали пісню в клезмер-стилі й колядку, а зараз на концерті він виконає з нами композицію в орієнтальному стилі. Співпрацюємо так само із гітаристом Андрієм Міронічевим, у новий альбом увійшла пісня, яку ми записували з відомим львівським контрабасистом - Марком Токарем, який зіграв соло на контрабасі.

(Фото: Оксана Терлюк)

За останній рік ми співпрацювали й з виконавцями із Близького Сходу та Північної Америки, коли записували кавер на “Червону руту” Івасюка. У створенні однієї з нових пісень, нам допомагали представники української діаспори в Північній Америці - цимбаліст Браян Червік (BrianCherwick) і вокалістка Стейсі Єрофєєва (Stacey Yerofeyeva). Це класна співпраця: через інтернет можна творити дива, якщо люди мають інструменти, свою студію та мікрофон. Треки, створені з різних куточків світу, класно звучать і мають певну енергію.

“Troye Zillia” позиціонує себе як арт-фольк гурт, але в якому саме жанрі ви граєте?

Зараз ми окреслили свій жанр як ukrainian world music. Чому? Тому що від українського в нас є бандура й мелодика, які ми використовуємо в піснях, а з world music - перкусія народів світу. Станіслав грає на усьому: не знаю, чи хтось у Львові ще може похвалитись також колекцією перкусійних інструментів, які є в нього. Це - і африканська, і орієнтальна, й іспанська перкусія, барабанна установка зі всіма деталями та аксесуарами, а також шейкери і маракаси... Ми це все використовуємо у піснях, разом з електронними бітами та клавішами. Загалом, world music - це дуже популярний напрямок у світі, для нього навіть є окремий підрозділ для переможців нагороди “Греммі”... Українців там ще ніколи не було. Може це щось, до чого треба прямувати?!

Звідки бере свій початок назва “Troye Zillia”?

“Troye Zillia” - це така комбінація слів, які зустрічаються в українських піснях. Вона означає набір чарівних трав у прямому сенсі. Тобто, якщо вам треба когось причарувати або розчарувати, приспати або розбудити - треба покликати “Troye Zillia” і все тоді буде добре. Відповідно, так ми й назвались.

(Фото: Михайло Ониськів)

Ядро вашої творчості - це українська народна музика. Чому саме народна і чому саме кавери з поєднанням ритмів народів світу?

Ми хочемо створювати своє, але континувати традицію українськості. Можна просто щось переспівати і зробити це в традиційний спосіб на старосвітській бандурі, кобзі, на автентичних інструментах - це один напрямок. А ми вирішили робити свої інтерпретації відомих і не дуже творів, створювати нові форми української музики. Це для нас важливо: тим, що ми робимо, просуваємо весь український продукт вперед. Я з дитинства була на цій “хвилі”, по бандурі. А барабанщику й клавішнику, напевне, просто подобається звучання та колектив. Бо праця в гурті, це не лише музика, але й робота з людьми, і якщо вона ладиться, то все йде вперед. Нам комфортно в цьому напрямку, він в Україні та за кордоном є цікавим, та й нам цікаво брати пісні й їх “кучерявити”, робити експерименти.

Усі ваші учасники мають музичну освіту?

По-різному. У когось освіта академічна. Віталік - випускник Музичної академії, хоча він за освітою піаніст, а клавішник - це зовсім інша функція і цього в Україні не навчають в музичних вишах. Так само, в Україні ніде неможливо отримати диплом перкусіоніста - тільки барабанщика, а Станіслав - і перкусіоніст, і барабанщик. Мені немає де отримати диплом сучасної бандуристки, яка грає естрадну музику й поєднує різні стилі не з академічним вокалом, а естрадним, фольклорним. Тому ми всі їздимо по різних школах за кордон чи просто спілкуємося зі своїми колегами або беремо онлайн-курси й самі багато граємо. В кожного різний бекграунд.

(Фото: Дарина Момот)

Чи є в Україні сучасні виконавці, яких ви вважаєте конкурентами або людьми, які роблять щось подібне до вашої творчості?

Оскільки ми організовуємо Lviv Bandur Fest, то знаємо більшість людей, які займаються чимось подібним. В Україні є настільки мало таких гуртів, що більше хочеться підійти спитатися, як колега визвучує бандуру, фарбує її, де купує аксесуари. Це більше дружня спільнота, ніж конкуренція.

В яких містах уже виступав гурт “Troye Zillia”?

Майже у всіх містах України ми грали, найбільше їздимо в Київ, бо там найбільший попит на такі концерти. Багато виступали в Дніпрі, навіть виступали на День Незалежності. За кордоном бували: найбільше - це Польща й Німеччина, також - Молдова, Білорусь, Грузія, Австрія, з бандурою я сама літала на Близький Схід і у Північну Америку. Гурт ще туди не дістався, але сподіваємось, що уже незабаром це станеться.

Ви також виступали в Сєвєродонецьку на Книжковій Толоці. Тамтешня публіка якось відрізняється від львівської?

Взагалі, публіка на сході відрізняється від львівської: у них є “голод” на українську музику й культуру. Коли виходиш на сцену грати, відчуваєш, що людей в залі цікавить все. Є попит більший. У Львові публіка більш насичена різними заходами, тут зараз популярні кавер-гурти, які грають майже на кожній локації. Фольк відійшов трохи на другий план у місті, тому що фолькових фестивалів, фактично, нема. Хіба “Етновир”, але він більше налаштований на те, щоби привезти якийсь гурт з Малайзії чи з Нової Зеландії. Якщо ж виконавці шукають глядацької енергії і попиту, то на сході її багато. І в Сєвєродонецьку це теж відчувалось, хоча це був один бліц-виступ: ми приїхали, виступили, переночували й поїхали назад, і навіть не встигли до кінця відчути цю атмосферу.

Чи плануєте робити тур східною Україною?

Якщо би хтось запросив і допоміг з організацією - ми б з радістю, бо там приємно виступати. Ми вже двічі їздили по східних містах: ще до війни і потім на самому початку війни в 2014 році, як тільки ми стартували. Тоді це було Дніпро, Запоріжжя, Харків, і Полтава. Зараз фестивалів на сході стало більше, тож їздити треба, але робити це не для “галочки”, а щоби щось сколихнути, підняти. Саме тому доцільний Lviv Bandur Fest, бо люди задумуються над тим, скільки гуртів використовують бандуру: Onuka, “Гайдамаки”, Тарас Петриненко, “Тінь Сонця” - кількість виконавців, які запрошують бандуристів, росте. Щоб розвинувся музичний ринок бандуристів, потрібно аби був попит і пропозиція, запити на концерти, майданчики. Тоді все піде вперед, бо бандура - крута, з нею можна багато зробити і вона в нас така одна, більш ніде нема такого інструменту. Потенціал - величезний.

За час існування вашого гурту, “Troye Zillia” виступав на різних сценах. Де вам більше подобається виступати?

Це абсолютно різні формати - велика сцена і маленькі камерні концерти. Обидва подобаються. На маленьких квартирниках, наприклад, ми в Києві нещодавно були, там насправді складно грати, бо люди дуже близько і ти весь відкритий. Проходить дуже тісне спілкування, як у дружному напівродинному колі - там одна стилістика, і це дуже ніжні речі. На більших сценах ти маєш доступ до більшої кількості людей, це інша система роботи: саундчек, чітка послідовність, мало імпровізації. Це теж дуже цікаво. Нам подобаються усі формати. Не подобається грати у місцях, де погана апаратура, де неналежно організований концерт, де музиканти є не в пріоритеті - у таких місцях не граємо взагалі.

(Фото: Артур Шрамко)

Однією з особливостей ваших виступів є інтерактивні концерти. Як це відбувається і чи подобається публіці?

Ми “вмикаємо людей” і просимо їх співати з нами. Як ми це робимо - найкраще дивитись на концертах. Інколи, якщо є можливість, ми даємо людям зіграти разом з нами. Це для найсміливіших. Дуже класно, коли людина не тільки слухає, а може рухатись, співати і грати разом з гуртом. Я люблю, коли на концертах гурти дають завдання публіці, щоби публіка була активна, особливо ті, хто любить співати чи грати. Насправді, “бавитись” люблять усі. На бандурі хочуть пограти лише ті, хто вміє. Здебільшого люди тільки торкаються до струн, роблять фото бандури, потім ще селфі з бандурою і на тому все закінчується. Більше активності люди проявляють до барабанів, бо це нібито просто, можна постукати. Бували такі моменти, коли на сцені стоять розкладені барабани, готові до виступу, а хтось виходить і починає на них ні з того, ні з сього грати. А чому не на бандурі, наприклад?

Цього року гурт “Troye Zillia” презентував публіці новий “космічний” кліп “Ніч яка місячна”. Як виникла ідея зробити такий кавер?

Ми хотіли зробити лірик-відео на пісню “Ніч яка місячна”, бо ця пісня є одним з хедлайнерів наших концертів. Тому ми хотіли підкреслити цей сингл і звернулися до KARP store&studio і Олі Гнатюк, яка запропонувала зробити кліп у космічному стилі. Ми погодились “запустити цю пісню в космос”. Спеціально для цього лірик-відео ми долучили звуки справжніх апаратів, які літають в космосі, отримані в організації NASA. Для цієї пісні ми зробили окрему фотосесію: це була несподіванка, що фольк-гурт може виглядати як фешн-космонавти! Для мене було викликом те, що треба було одягати лінзи: я ніколи не носила контактних лінз і на фотосесії це стало складним моментом, бо ніхто не міг мені допомогти. Потім я навчилась, але після фотосесії була ще проблема, як їх зняти. Разом із тим, ми собі уявляємо, що коли люди вмикають це лірик-відео, то можуть разом з нами співати.

Цікаво, а наші космонавти бачили цей кліп?

Чесно кажучи, не знаю. Ми так зі всім заметушилися, що не висилали кліп українським космонавтам, а може й варто. Хочемо, щоб цю пісню в космосі прокрутили на МКС, хоч до цього руки ще не дійшли, але є шляхи, як це можна зробити.

Анастасіє, у 2017 році з Вашої ініціативи було започатковано фестиваль Lviv Bandur Fest. Яка його основна мета?

Основна мета фестивалю - це популяризація і розвиток сучасної естрадної бандури. Це продюсування виконавців, які використовують бандуру, де вона займає одне з ключових місць. І це зміна ставлення людей до сучасної бандури, щоби утворилась нова ланка української музики, яка не асоціюється з традиціоналізмом і академізмом, котрі в Україні досить розвинені, а щоб у співпраці з ними чи окремо утворився музичний ринок, де присутня суто українська стилістика, але в різних жанрах. Тобто поп, рок, експериментальна музика, фольк, world music, але з бандурою.

(Фото: Артур Шрамко)

Чи важко було знайти учасників, які би займались бандурою професійно?

І так, і ні. Людей, які грають на бандурі - багато. А людей, які роблять це якісно і власне в такому руслі, менше. Якщо би нам, скажімо, довелось провести фестиваль на тиждень часу, де би щовечора мало виступати 5-6 хороших гуртів, то їх у такій кількості ще нема в Україні. Але якщо нас стане багато, хотілося би, щоб у бандуристів було відчуття професійності, мовляв, я гравець на цьому музичному ринку і мене можуть покликати в гурт. Треба робити бандурний “двіж”, щоби нас ставало більше, було більше попиту і навіть нехай кавер-гурти грають з бандуристами, чому б і ні?

З організаційного погляду, чи важко було зробити цей фестиваль? Бо він усе-таки безкоштовний, але треба й приміщення орендувати, й учасників запросити…

Не хочеться сказати “важко”, але не хочеться сказати й “легко”. Якщо у фестивалю немає спонсорів, то звісно ви його не зробите. Цей фестиваль підтримує Український культурний фонд та управління культури Львівської міськради, а також організація “Непротоптана стежина”. Без цих організацій ми би не зробили нічого. Сподіваюся, що наступного року ми зможемо привернути увагу більшої кількості спонсорів і робити більш масштабний фестиваль, залучати відомих зірок, які заспівають під бандуру.

Чи плануєте виводити фестиваль на міжнародний рівень?

Питання в тому, кого запрошувати з-за кордону. Всі круті бандуристи - українці. За кордоном бандура працює у більш традиційному руслі. Є один дуже чудовий виняток - це Юліан Китастий, який грає і в театральних виставах на бандурі, і пише експериментальну музику, і виконує джазові речі. Але переважно Північна та Південна Америка, Європа, де є найбільше українців, стараються зберігати традиційний формат бандури - це капели бандуристів, які грають народні чи повстанські пісні, композиції авторів минулого століття. Лідер по сучасній бандурі - це Україна. Тому хіба би українці їхали за кордон і популяризували серед молоді, які можуть бути сучасні підходи до бандури.

(Фото: Дарина Момот)

У рамках фестивалю також заплановані різні цікавинки. Що це за експеримент у темряві?

Разом з гуртом “Три кроки в ніч” ми придумали такий експеримент. Виникла ідея зробити незвичний концерт і закрити слухачам очі. Це також дає соціальний ефект: люди зможуть відчути, як сприймають музику незрячі, перевірити чи взагалі вони будуть здатні 40 хвилин сидіти із заплющеними очима і не використовувати ґаджети. Ми роздамо їм пов’язки, вони зможуть зав’язати очі, але що з цього вийде - будемо бачити. Доля так склалася, що недалеко від Дому Франка, де буде концерт, розташована школа №100, у якій навчаються діти та молодь з особливостями зору. Ми з ними співпрацюємо як організація “Непротоптана стежина” в інших проектах, тож запросили їх на цей експеримент і опісля відбудеться дискусія про враження від експерименту.

А як щодо онлайн-бандури: хто зможе нею скористатися і як вона працює?

Доступ до онлайн-бандури мають всі. Вона є на веб-сторінці bandura.ukrzen.in.ua. Цей сайт доступний і з комп’ютера, і з мобільного телефона. Ми вибрали старосвітську бандуру, бо на ній менша кількість струн і це дало можливість зробити функцію гри на кожній струні. З іншого боку, дуже мало людей знає, як виглядає старосвітська бандура, тож ми вирішили, що це хороший момент, аби її популяризувати. Це була ідея Михайла Голобородька, який веде проект “Укрдзен” і вже багато чого створив: українські купюри фотографував на фоні будівель, які на них зображені, зробив “Текстову вишивку”, де ім’я прописується народним орнаментом. І захотів зробити онлайн-бандуру: ми цілий рік над цим працювали, шукали виконавця, яким став Тарас Силенко із власною бандурою, потім ці звуки обробляли. І проведення Lviv Bandur Fest стало поштовхом, аби витягнути цей проект з шухляди. Ми це зробили, і користувачі просто в захваті: уже є сотні поширень, тисячі переглядів сторінки і на бандурі спробували грати, фактично, на усіх континентах світу. Активність дуже велика, всі тішаться.

(Фото: 032.ua)

Ви казали, що цього року хочете презентувати новий альбом гурту “Troye Zillia”. Які композиції туди увійдуть?

Там буде одинадцять композицій: десять основних і одна колискова як бонус-трек. Одна композиція буде польською мовою, решта - українською. Наш альбом називається “Flora & Fauna”, тому що ми там співаємо про флору і фауну українського народу: є пісні про птахів (“Ой, там на горі” - романтична історія про голубів), колискова про бобриків, міжнародні колаборації - “Червона Рута” з Моханнадом Нассером і “Ніч яка місячна”, яку ми презентували зі звуками космосу, лемківські пісні та композиція “Горіла сосна, палала” у співпраці з Північною Америкою, де Браян Червік записував цимбали. Буде також наш трек-колаборація з DJ SkyHook - це танцювальна “Вербовая дощечка”. Альбом розпочинається з джазових мотивів і плавно переходить до електронних бітів. Це картинка розвитку “Troye Zillia” за останні чотири роки і останній альбом, який ми випускаємо таким чином. Наступні альбоми будуть іншими. Купити “Flora & Fauna” можна буде 9 листопада у філармонії, потім він з’явиться і на Google Play та iTunes.

Розмовляла: Є. П.,

фото надані Анастасією Войтюк

Повне або часткове копіювання матеріалу забороняється і вважається порушенням авторських прав

Найпопулярніші новини сьогодні

Сьогодні
більше новин